Вони сповнені витончених "мовних ігор" - нескінченним питань, на які не отримуєш сформульованих відповідей, буяють прикладами концептуальних пасток та безліччю винахідливих методик виходів з глухого кута. І саме ці, процедурні, напрацювання становлять головну цінність. Але такий рід знання погано піддається переказу. Необхідно вчитатися в тексти Вітгенштейна, 'вдуматься в їхній зміст.

Логіко-філософські ідеї Рассела стали програмними для розробки концепцій логічного позитивізму (або логічного емпіризм). Рассел визнавався, що серед послідовників Юма в XX в. він найбільше симпатизує саме цьому напрямку. І, треба сказати, симпатія була взаємною. Теоретики Віденського гуртка, активно розробляє проблеми логічного аналізу науки, високо цінували роботи Рассела і спиралися на них. Філософської ж настільною книгою для них став "Логіко-філософський трактат" Вітгенштейна.

Девіз Рассела про логікою як сутності філософії був сприйнятий у Віденському гуртку та його філіях дуже серйозно. Це недвозначно висловив Р. Карнап, висловили кредо: "На місце не піддаються распутиванію комплексу проблем, що звичайно називали філософією, вступає логіка науки". Теоретики логічного позитивізму (Р. Карнап, Г. Рейхенбах, К. Гемпель та ін) продуктивно займалися дослідженням логіки науки. Філософія ж для них не була головною справою, служила лише загального обгрунтування їх по суті спеціально-наукових розробок в області логічного синтаксису, семантики наукового мови та інших проблем. Аналіз використовувався головним чином як засіб вирішення задач обгрунтування науки і синтезу (уніфікації) наукового знання. Згодом дослідження в руслі логічного позитивізму брали все більш спеціальний характер, дав цінні наукові результати (в області логічного синтаксису, логічної семантики, ймовірносно логіки та ін.)