Так сталося, що деякі російські інтелігенти, емігрували в Європу (і мешкають головним чином в таких країнах, як Чехословаччина, Болгарія), продовжили свої ще до революції розпочаті дослідження з проблем євразійського характеру та долі Росії. Вони утворили невелику групу. Одним з перших її програмних документів став збірник "Вихід до Сходу. Передчуття і звершення. Затвердження евразійцев", опублікований у Софії в серпні 1921 р. У ньому виступили в якості авторів: відомий російський економіст П.М. Савицький, філософ Г.В. Флоренский, мистецтвознавець П.П. Сувчінскій, лінгвіст і етнограф Н.С. Трубецкой. У 1922 р. була опублікована друга колективна книга "На шляхах. Затвердження евразійцев". У 1926 і 1927 р. мислителі, назвали себе евразійцамі, опублікували два документи, що мали характер маніфестів. З 1925 по 1937 р. регулярно виходить у світ періодичне видання - "Євразійська хроніка". Крім названих авторів у публікаціях та ідейний рух евразійства брали участь такі відомі в Росії автори, що займалися в тому числі і філософією, як Л.П. Карсавін, П.М. Біціллі, Д.П. Святополка-Мирський, Н.Н. Алексєєв.

У політичному та ідейний відносинах евразійство виявилося вкрай суперечливим ідейним феноменом. З одного боку, у творах евразійцев піднімалися дуже важливі проблеми єдності Росії та Сходу, які і в кінці століття не тільки не втратили своєї актуальності, але, навпаки, сталі - у відповідності з мудрим пророкуванням Достоєвського - ще більш важливими для Росії. І не випадково один з найвизначніших сучасних вітчизняних дослідників тієї ж проблематики Л. Н. Гумільов, у ряді пунктів підкреслює свою незгоду з евразійцамі, відзначав високий рівень деяких досліджень, підтримував загальну тенденцію евразійства-його прагнення усвідомити філософсько-історичні та інші передумови та наслідки, що випливають з євразійського геополітичного положення Росії. З іншого боку, евразійство незабаром після свого формування вступила в смугу ідейно-політичної кризи і розколу. Від евразійства відійшли найбільш глибокі дослідники - Г.В. Флорівський (який став в ті роки священиком і видатним російським богословом), історик П. М. Біціллі. Свої розбіжності з евразійством вони висловили публічно, звинувачуючи залишилися - насамперед Д.П. Святополка-Мирського, Л.П. Карсавіна, П.П. Сувчінского, С.Я. Ефрон (чоловіка видатного поета М. Цвєтаєвої) у підтримці більшовизму і навіть у прямому у співпраці з радянською владою. З евразійцамі також різко полемізувати Н.А.